Синдром Аспергера (іноді його називають просто синдромом Аспергера або АС) — це клінічний стан, що характеризується поганими соціальними навичками, повторюваними моделями поведінки та труднощами в інтерпретації невербальної комунікації. Однак тут важливо зазначити, що інтелект людей із таким захворюванням зазвичай не впливає. Ось чому лікарі класифікували синдром Аспергера як більш легкий розлад спектру аутизму (РАС). Перші симптоми зазвичай починають проявлятися до двох років і в більшості випадків вони зберігаються до кінця життя. Вважається, що наразі синдромом Аспергера у світі страждає приблизно 31 мільйон людей, а лише у Великій Британії – 700 000 (1).
Подібно до багатьох інших психічних розладів, точна причина синдрому Аспергера ще не повністю вивчена. Вважається, що генетика може відігравати певну роль, тоді як деякі вважають, що навколишнє середовище відіграє певну роль. Однак передові методи візуалізації мозку не показали жодних фізичних ознак присутності цієї хвороби. Є деякі вказівки на те, що хімічний дисбаланс, коли дитина перебуває в утробі матері, може вплинути на розвиток синдрому Аспергера, хоча знову ж таки, це ще має бути незаперечно доведено з клінічної точки зору.
На даний момент не існує ліків, які б полегшили симптоми цього синдрому, і дані щодо ефективності варіантів фармакологічного лікування в цілому обмежені. Натомість догляд буде зосереджений на покращенні різних аспектів життя пацієнта.
Деякі області, які зазвичай беруться до уваги:
Хоча перевірених методів лікування немає, тим, у кого діагностовано синдром Аспергера, іноді призначають певні ліки через наявність інших психічних захворювань, таких як тривога, депресія або розлади настрою.
Очікувана тривалість життя тих, у кого діагностовано синдром Аспергера, як правило, менша, ніж у здорових дорослих. Однак це має мало спільного з фізичним впливом хвороби на мозок і тіло. Зменшення тривалості життя зазвичай є результатом психосоціальної стигми, яка часто супроводжує таке захворювання. Насправді було показано, що середня тривалість життя хворих на цю (та інші форми) аутизму на 16 років коротша, ніж у населення в цілому (2). Вважається, що депресія, емоційна ізоляція та обмежені соціальні взаємодії є одними з емоційних проблем, з якими мають справу ці люди.
Ще один фактор, який може скоротити очікувану тривалість життя, пов’язаний із супутньою захворюваністю іншими психічними захворюваннями, які можуть посилити відчуття сильної ізоляції (наприклад, синдром Туретта). Залежність від наркотиків і алкоголю, а також суїцидальні думки також неминуче зіграють свою роль. Існують також деякі теорії, які стверджують, що соціальна ізоляція може мати хімічний вплив на мозок, таким чином дозволяючи таким симптомам посилюватися.
Ці спостереження є причиною того, чому так важливо, щоб людину навчали різних соціальних навичок і навичок розвитку в ранньому віці. Такі механізми подолання дозволять йому чи їй навчитися адаптуватися до навколишнього світу, а в деяких випадках самі симптоми стають менш вираженими у дорослому віці. Важливо також виховувати сім’ю, адже її взаємодія з дитиною відіграватиме визначальну роль у її психічному здоров’ї.
Джерела: